Кібербулінг – поради для подолання.

   Стрімкий розвиток інформаційних та комунікаційних технологій  створює унікальні можливості для  вираження поглядів та доступу до інформації. Водночас, окрім можливостей, розвиток технологій супроводжується й ризиками дотримання прав людини.

   Вразливими до ризиків, що несуть інформаційні та комунікаційні технології, також є діти. Адже, перебуваючи в онлайн, не всі вони знають про правила безпеки в Інтернеті, а також про загрози та реальність їх наслідків у мережі. Тому діти можуть опинитись у ситуації кібербулінгу. Пропоную переглянути презнтацію де ви ознайомитися з алгоритмами дій, правами своїми і дітей, та обов'язками.  Презентація (завантажити)

  Про попередження насильства в сім’

Поради шкільного психолога батькам щодо сімейного виховання школярів

1. Пам`ятайте, що навчання – один з найважчих видів праці, а розумові здібності й можливості дітей неоднакові.
2. Не слід вимагати від учня неможливого. Важко визначити, до чого він здатний та як розвинути його розумові здібності.
3. Навчання не сприяє розвиткові дитини, якщо воно вимагає від неї механічного заучування і не потребує напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення і дій.
4. Будьте милосердні до своїх дітей. Найпростіший метод «виховання», що не потребує ні часу, ні розуму – побити дитину і цим її образити, озлобити або й зламати. Усуньте опіку, крик, насилля і наказовий тон. Вони спричиняють опір у дітей, психічні травми, пригнічують бажання й інтерес до навчання, змушують шукати порятунку у брехні.
5. Розвивайте інтерес, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини у навчанні та в усіх її справах.
6. Запам`ятайте, що за науково обґрунтованими нормами над виконанням усіх домашніх завдань учні 1-го класу повинні працювати не більше 1 год., 2-го – 1,5 год., 3-5-х класів – до 2 годин, 6–7- х класів – до 2,5 год, 8-х – до 3год., а учні 9-11-х класів – до 4 годин. Навчіть дітей користуватися годинником і не дозволяйте їм сидіти над виконанням домашніх завдань більше встановленого часу, адже це позначиться на їхньому здоров`ї та розумовому розвитку.
7. Не примушуйте учня писати спочатку в чернетці й кількаразово переписувати виконане домашнє завдання – це призводить до перевтоми і відвертає дітей від навчання.
8. Не хвилюйтеся, якщо ваша дитина отримає за виконану роботу не таку оцінку, якої б ви хотіли. По-перше, оцінка відіграє виховну роль, а, по-друге, це не остання робота і не остання оцінка.
9. Дайте дитині можливість пережити радість успіху у навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.
10. Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Проте оцінюйте їх словами: «я задоволений», «я незадоволений». Додайте слово «дуже», і будьте певні – завтра ваша дитина дуже старатиметься, щоб ви були задоволені нею.
11. Здоров`я дитини – тендітна споруда, й тримають її три «атланти»: спадковість, спосіб життя й середовище. Тому організуйте для своєї дитини правильний режим – зарядка, раціональне харчування, навчання й відпочинок. Подбайте про позитивний вплив середовища, в якому перебуває дитина.
12. Організовуючи різноманітні ігри й види відпочинку дітей, приділяйте увагу їх фізичному розвитку, особливо дрібних рухових м`язів (пальців, кистей рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, гри на музичних інструментах та ін.
13. Обов`язково помічайте і заохочуйте навіть найменші успіхи у навчанні та поведінці дітей.
14. Батько й мати – найкращі вихователі, які, за словами А.С.Макаренка, повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома. Пам`ятайте: дитина – це дзеркало життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім`ї, працьовитість, духовне багатство і моральна чистота матері й батька.

Рекомендації для сімей, які вимушено  переїхали

Діти сімей біженців і вимушених переселенців відчувають проблеми різноманітного характеру: побутові, матеріальні, психолого-педагогічні, що призводить до різних форм психосоціальної та педагогічної дезадаптації. Багато дітей сімей мігрантів демонструють задовільне ставлення до навчання, слабку ініціативність, відхилення особистісного розвитку (занижена самооцінка, підвищена тривожність, знижене самопочуття, активність, настрій; мають місце прояви агресивності, порушення поведінки).

Дітям, котрі пережили психологічну травму, досить важко зрозуміти, що сталося з ними. Це пов'язано, насамперед, з їх віковими особливостями, їм бракує соціальної, фізіологічної та психологічної зрілості. Дитина не в змозі повністю усвідомити зміст того, що відбувається, вона просто запам'ятовує саму ситуацію, свої переживання в ту мить (в пам'ять врізається вереск гальм, свист падаючого снаряда, гул гвинтокрилів, звуки ударів, вибуху, жар вогню і т. д.).Інтенсивність переживань може бути занадто сильною для дитини, і вона стає дуже вразливою.

Травмовані діти висловлюють свої, пов'язані з пережитим, почуття через поведінку.

                             Рекомендації для батьків

• Приймайте дитину такою, якою вона є

• Враховуйте інтереси дитини
• Дотримуйтеся певного режиму і ритму життя дитини
• Виконуйте щоденні ритуали (вони забезпечують безпеку дитині)
• Навчіться уловлювати щонайменші вербальні і невербальні сигнали дитини, що свідчать про її дискомфорт
• Частіше будьте присутнім у групі, де займається дитина
• Якомога частіше розмовляйте з дитиною
• Забезпечте комфортну обстановку для спілкування й навчання

Для світу Ви можете бути просто пересiчною людиною,

але для якоїсь людини  Ви можете стати всесвiтом

  Війна торкнулась кожного. Немає куточка України, немає місця на карті світу де б не знали про напад Росії на Україну і початок війни. А надзвичайні ситуації завжди мають тісний зв’язок з стресом та відчуттям тривоги, та попри це вимагають у людей високого рівня сфокусованості, зібраності та контролю над ситуацією. Ми підібрали для вас поради, як мінімізувати вплив війни на психіку дитини та “триматись на плаву”. А також додаємо кілька варіантів чим зайняти дітей в цей нелегкий час. 

     Війна = стрес. Стрес, що відчувають не лише дорослі, для яких ситуація цілком зрозуміла, а й діти. Постійне відчуття небезпеки, підвищена тривожність, зміна звичного графіку дня, тай взагалі постійні зміни та переміщення - можуть не лише збити дитину з пантелику, а й дуже її налякати. В цей момент виникає дуже важливе питання: А як забезпечити психологічний комфорт дитини в таких умовах?  

Спокійні батьки - спокійні діти.

Мантра, яку ви повинні запам’ятати. Особливо це стосується маленьких дітей, адже вони копіюють поведінку дорослих. Отож, як підтримати дитину в цей нелегкий період.

План дій

    Для того аби виконати цей пункт вам потрібно скласти маршрут в укриття та проговорити з дитиною інструкцію щодо послідовності її дій. Не намагайтесь згладити гострі кути, просто вживайте короткі та чіткі фрази. Оскільки, діти краще сприймають інформацію наочно найкращим варіантом для пояснення буде малюнок. Зобразіть карту укриття, локації які там знаходяться, його функціонал, де знаходиться вхід та вихід. Так дитина швидше сприймає інформацію, адже діти краще сприймають наочно.

Спостерігайте за станом дитини та реагуйте на її потреби

    Важливо вести спостереження за емоціями дітей та рівнем активності. Потрібно аби дитина проговорвала з вами ситуацію та свій емоційний стан, ставила запитання, які її цікавлять чи турбують. Якщо дитина впала в стан ступору, то важливо повернути дитину до вербальної відповіді та діяльності. Поставте три найпростіших запитання й чекайте відповіді. Можна також масажувати кінчики пальців, мочки вух, запропонувати гру, або ж дати завдання щодо дії (принеси, подай, зроби), також дати випити води, чаю, поїсти та обійняти. Реагуйте на потреби дитини, задовольняйте їх за можливості – це поверне дитину до відчуття безпеки. Також завжди можна зайнятись з дитиною рукоділлям, наприклад ліпленням з пластиліну. Це заняття дозволить і вам відволіктись від буденності та новин  і стане чудовим способом для розвитку дрібної моторики рук. Доречі, такі маніпуляції не лише розвивають дитячий мозок, а й допомагають підтримати мозкову активність дорослого.

                                                                  Проговорюйте емоції

    Якщо ваша дитина переживає чи відчуває злість через те, що відбувається навколо, слова «не переживай» чи «тобі не варто злитись» не є достатньо дієвими. Скажіть: «Я бачу / мені здається, що ти налякана / злишся». Дитина буде розуміти, що вона не залишилась сам на сам зі своїми переживаннями. У якості підтримки не варто давати обіцянок, які не залежать від вас: «все буде добре», «нічого не станеться», натомість скажіть: «що б не сталось, головне – ми одне в одного є». Якщо діти грають чи малюють «війну» – не забороняйте їм. Програйте, прокричіть, озвучте, промалюйте емоцію. Це допоможе впоратися з емоціями та знизити рівень тривоги, напруги. Від напруги ви також можете позбутись малюючи. І для цього, як ми вже встигли з’ясувати, не потрібно бути художником. Можна просто придбати картину по номерах  та знімати стрес малюючи. Для діток також є своя категорія картин, яка дозволить їм долучитись до вас у цій справі.

Обіймайте дитину

   Тілесний контакт допоможе знизити рівень напруги та допоможе дитині заспокоїтись. Навчіть дитину заспокоюватись самостійно.  Для цього вам пригодяться такі вправи: 

- «Обійми метелика» – дитина обіймає свої плечі двома руками та може себе похлопати по плечах. 

- «Кокон» – права рука дитини обіймає ліве плече, а ліва рука живіт. Важливо слідкувати, як дитина дихає і чи не затримує дихання.

    Допомогти вийти зі стану ступору та знизити рівень стресу – це відновити стабільне дихання. Можна спробувати таку вправу: вдих носом і повільний видих ротом, можна зі звуками «А», «О», подихати декілька разів животом. Відновлення стабільного дихання та фізичної активності допоможе знизити рівень впливу події та стресу на організм. Варто не забувати і про читання разом з дитиною, повчальні історії мають позитивний вплив на психіку дитини, та допомагають сприймати ситуацію не так гостро. Добро завжди перемагає зло, саме цей принцип сповідується у всіх казках.

Дотримуйтесь рутини, наскільки це можливо

     У часи невизначеності важливо відтворювати та зберігати послідовність дня наскільки це можливо.  Завдяки ви зможете відчути контроль над власним життям. До того ж сталий графік позитивно впливає і на дитину, оскільки при правильній організації дня дитина розвивається рівномірно та почуває себе добре. З самого ранку і до вечора, загинаючи пальчики, проговорюйте та відтворюйте послідовність дня. Намагайтесь гуляти та розважатись, адже не варто забувати про буденні речі, якщо у вас є змога їх виконувати.

Дбайте про себе

     Пункт, який ви вже могли побачити в попередній статті, але він насправді є важливим для кожного. Я часто чую від друзів і знайомих “Хотіла пофарбувати волосся чи зробити манікюр, але зараз не часі, війна”. І так, в нашій країні зараз триває війна, через втрогнення Росії та зазіхання на суверенні території незалежної європейської держави. Але якщо ви знаходитесь в межах областей де не ведуться активні бойові дії то ви повинні знати, що дбати про себе не соромно. Робити звичні речі - це нормально. І крапка, і немає жодних але і чи якщо. Нормально бути живим і задовольняти свої потреби. Нормально ходити на роботу і заробляти гроші, адже таким чином ви підтримуєте Україну на економічному фронті. Це набагато важливіше ніж нам здається. Зброя і військова техніка не беруться з повітря, їх купують не лише волонтери а й держава, а звідки їй взяти гроші, якщо ми не будемо платити податки. Звідки взяти надходження в бюджет, якщо ви думаєте “А зараз не до книжок, не до нового одягу тощо”. Отак, а тут все тісно переплетене нитками, і якщо одна ниточка випадає то руйнується весь виріб

Ми з усім впораємося

    Закінчуйте розмови з обережністю. Важливо аби дитина знала, що вона не залишиться на самоті. Після завершення розмови про важливі речі, оцініть емоційний стан та рівень фізичного реагування: спостерігайте за мовою тіла, оцінюйте рівень занепокоєння. Завершуйте на позитивному, створюйте спільні традиції дня та його завершення (обійматися, молитися, пити чай або ж співати). Обмежте кількість розмов та прослуховування новин про війну в присутності дитини. Такий собі невеличкий інформаційний вакуум, який дозвозволить відділити дитину від негативних наслідків війни.

Продовжуйте оточувати дитину любов’ю і турботою. 

Все буде Україна!

З кожним днем ми все ближче до перемоги. Віримо в ЗСУ та наших військових. Віримо в силу нашого народу та єдність нації. 

Слава Україні! Героям слава!

                                    Список рекомендованої літератури:

.Веремій Л. Маленькі таємниці виховання дитини в українській родині / Л. Веремій ; передм. О. Кондратюк. — К. : ПоліграфКонсалтинг, 2004. — 90 с. : ілюстр.

.Мислимо граючи: [посіб. для дітей віком від 6 років] / худож. Є. Перепелиця. — Х. : Ранок : Веста, 2007. — 32 с. : ілюстр.

Піддячий М.Виховання і розвиток дітей засобами праці / М. Піддячий // Трудова підготовка в закладах освіти. — 2007. — № 3. — С. 6-9.

.Шкуркіна В.Пограйся зі словами / В. Шкуркіна ; ілюстр. М. Карманова. — Х. : Ранок, 2006. — 8 с. : ілюстр.

Толстокорова А.Проблеми сімейного виховання: гендерний аспект / А. Толсто­корова // Психолог. — 2003. — № 10-11. — С. 45-48.

Ліщук В.Материнська школа. Щоб усі діти були щасливими / В. Ліщук ; за ред. П. Осколова. — Чернівці, 2003. — 192 с.

Сарабейська М.Виховання дітей у сім'ї / М. Сарабейська // Розкажіть онуку. — 2006. — № 21-22. — С. 107-111.

Анна Бикова Секрети спокою «Лінива мама».

Як пітдримати та заспокоїти дитину під час стресу

ЯК ДІТИ РІЗНОГО ВІКУ РЕАГУЮТЬ НА СТРЕС ТА СПРИЙМАЮТЬ КРИЗОВУ СИТУАЦІЮ

Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.

Діти 4-6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці.

Діти 7-10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, в яких дитина бачить себе “рятувальником”, “зацикленість” на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє. Тому батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).

Діти 11-13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід викликає тривожність. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки. 

Діти 14-18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі спроби самогубства, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався. У цьому віці дорослим важливо не заохочувати підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження, дати можливість бути природним зі своїми переживаннями. 

Психологи звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички. Це абсолютно нормально, й у цій ситуації батькам не треба лякатися такої поведінки дітей. Перш за все дорослим потрібно забезпечити “завдання виживання” – заспокоїти дитину тощо. При нормалізації умов можна буде працювати над відновленням, а дещо повернеться саме собою.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Спілкуючись з дітьми, неохідно частіше нагадувати собі:

1.      Перед нами — діти.

2.      Вони поводять себе як діти.

3.      Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.

4.      Якщо ми виконуємо свої батьківські обов’язки і любимо дітей, незважаючи на їхні витівки, вони, подорослішавши, виправляються.

5.      Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо, моя любов умовна, діти її не відчувають. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їх, поводитись більш зріло.

6.      Якщо, перш ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їх бачити, вони стануть невпевненими у собі: «скільки не намагайся — вимоги надто високі». А в результаті — невпевненість, тривожність, занижена самооцінгка та озлобленість.

7.      Якщо ми любимо їх, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.

Найголовніше — ЛЮБИТИ!

ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ

Шановні батьки, нам би дуже хотілося, щоб цей матеріал став вашим помічником..Сподіваємося, що в цьому матеріалі ви знайдете ті ідеї, що допоможуть вам справлятися зі складними ситуаціями, полегшать ваше життя і зроблять батьківство захоплюючим.

Про те, як спілкуватися з дитиною, можна говорити нескінченно багато. Ми виділили деякі загальні принципи, що можуть бути корисними в різних ситуаціях. І більш докладно розглянули деякі ситуації, що, з досвіду консультативної роботи з батьками, часто викликають труднощі.

Щасти вам!

Те, як ми ставимося до дитини, та й не тільки до дитини, впливає на те, чи зможемо ми знайти спільну мову, досягти взаєморозуміння, задоволення, радість у відносинах.

Що ж важливо в нашому ставленні до дитини?

Важливо приймати її. Це означає любити її безумовно. Просто тому що вона є, а не тому, що поводиться добре, відмінно вчиться, слухняна і т.д.

Що можуть робити батьки, щоб дитина сприймала себе саму як улюблену, гарну і здібну?

Більше помічати гарне в дитині, акцентувати увагу на тому, що в неї виходить, а простіше кажучи, більше схвалювати її справи і вчинки, частіше обіймати дитину, гладити, говорити їй, як ви її любите, як вона потрібна вам, як добре, що вона у вас є.

Частіше говоріть дитині «можна», ніж «не можна», «обережно», «не смій», «не роби», « ні» і т.д.

Схвалення має бути конкретним. Часто батьки бояться «захвалити», щоб дитина не стала самозакоханою, впевненою в тому, що на світі є тільки вона і її потреби. Ви можете не просто казати «ти чудовий”, «ти найкрсивіша (найрозумніша, найдобріша і т.п.)”. Хваліть за конкретні дії: «Чудово, що допоміг помити посуд, а то я б ще довго не могла відпочити», «Спасибі, що сама зібрала портфель».

Не варто хвалити тільки за «великі» справи. Вчіть дітей радіти і цінувати маленькі успіхи теж. Часто дітям важко сказати, за що вони могли б похвалити себе сьогодні чи що відбулося гарного. Вони розгублюються, говорять, що нічого такого гарного, що варто схвалення, не зробили. Тільки поступово з’ясовується, що вони допомогли другові, вдало зіграли у гру, одержали гарну оцінку, швидше звичайного змогли зібратися, побачили особливо красиве дерево, і мають ще купу гарних вражень та справ. Просто вони не звикли зауважувати на те гарне, що вони зробили.

Багато дорослих зі смутком говорять, що виросли на принципі «Якщо ти зробив чи зробила щось добре чи навіть чудове, то це нормально, так і повинно бути, якщо погане – це жахливо». А схвалень і захоплення їх діями та вчинкам вони майже ніколи не чули. Для цього треба було зробити щось надзвичайно чудове.

Ваша дитина унікальна!

Уникайте порівняння своєї дитини з іншими.Коли ви порівнюєте свою дитину з іншими, ви тим самим нібито говорите їй, що вона гірше за інших, через що знижується самооцінка дитини. Часті порівняння призводять до того, що дитина і сама починає себе весь час порівнювати з іншими не у свою користь. Порівнюйте, якою дитина була вчора, і чому вона вже навчилася сьогодні, що вже робить краще, ніж раніше. Тоді ви зможете зрозуміти, як вона розвивається і чим ви їй можете допомогти.

Установка на позитив

Дуже важливо говорити, як треба робити, а не як не треба. Замість фрази «Ти такий замкнений, не треба мовчати» краще сказати «Ти можеш говорити про те, що думаєш. Це чудово, що в тебе є своя думка! Мені буде цікаво її почути».

Всі батьки дуже лякаються, коли помічають, що дитина поводить себе агресивно, краде, бреше, занадто замкнена, брутально себе поводить. Та й як тут не тривожитися. Але в дійсності всі ці види поведінки є лише сигнал – щось про світ наша дитина ще не вивчила, чи чогось їй не вистачає, щось відбувається всередині неї, що змушує її поводити себе так.. Спробуйте усі свої звернення до дитині замінити з негативу на позитив.

Помічайте та визнавайте особливості своєї дитини.

Іноді батькам буває особливо важко прийняти в дитині ті якості, які їм самим у дитинстві приносили багато неприємностей.А іноді батькам буває важко примиритися з тим, що дитина поводиться зовсім не так, як вони поводилися. Якщо мама чи папа в дитинстві були тихими і слухняними, їм важко прийняти рухливість, активність і самостійність дитини, і вони, скорішеза все, будуть розглядати такі якості як «розв’язність і впертість».

Висувайте реальні вимоги до дитини.

Спробуйте поставитися до дітей, як до квітів – нехай вони ростуть у тому темпі, що їм задала природа. Форсувати розвиток дитини так само неможливо, як змусити квіти зростати швидше. Вимоги до дитини не повинні бути завищеними.

Досить часто відбувається так. До 6 років до дитини відносяться, як до маляти – балують, все за нього роблять, дозволяють йому вередувати, а коли настає пора підготовки до школи, вимоги істотно посилюються. Від нього починають вимагати відповідальності, самостійності, дорослості. Але звідки ж вона може з’явитися раптом? Усі ці якості варто виховувати поступово. І важливо враховувати вікові і просто індивідуальні особливості дитини.

Залучайте дитину до спільного вирішення проблем.

Залучайте дитину до прийняття рішень – як провести вихідні, коли і куди піти гуляти, що подарувати мамі на день народження. Люди терпіти не можуть, коли їх змушують, але якщо людина вирішує самостійно – інша справа. Дитина почуває себе учасником, а не об’єктом примусу.

Надавайте дитині можливість вибору

Для розвитку самостійності дитини й вміння приймати рішення дуже корисно надавати дитині можливість вибирати між двома способами поведінки чи дій. Замість того, щоб сказати, «Прибери машинку і конструктор», запитайте в дитини: «Ти хотів би спочатку прибрати конструктор, а потім машинку чи навпаки?» Це дозволяє дитині контролювати ситуацію і не суперечити волі батьків.

Вірте у свою дитину.

Родина збиралася переїжджати на нову квартиру. Мама дуже тривожилася, що у хлопця, і так не надто товариського, можуть виникнути труднощі з пошуком друзів. На це інша мама і досвідчений психолог їй порадила для початку змінити тривогу на віру в те, що в її дитини все вийде, а тоді вже шукати способи допомогти йому.Отже, ми поговорили про те, яке ставлення до дитини поліпшує наше спілкування з нею. Давайте тепер звернемося безпосередньо до способів спілкування з дитиною.

Які звернення дитина краще чує?

Досить часто конфлікти з дитиною виникають тоді, коли дитина не чує батьківських прохань чи вказівок. Це може бути пов’язане з проблемою відносин між вами і дитиною. Наприклад, коли спілкування в основному зводиться до вимог і вказівок. Тоді дитина протестує проти цього і виявляє упертість. Чи, навпаки, коли батьки потурають дитині, не привчають її до того, що в неї є якісь обов’язки.

У той же час, важлива і форма, у якій ми просимо дитину щось зробити.

·         Позитивно формулюйте звернення до дитини.

Кажіть дитині що робити, замість того, щоб вказувати, чого не робити. Наприклад, замість: «Не дряпайся по меблям», треба сказати: «Злізь зі столу».

·         Не поєднуйте в одному проханні чи вказівці декілька.

Давайте вказівки по одній, а не всі разом. Розділяйте великі прохання чи вказівки на декілька невеликих. Наприклад, замість: «Прибери свою кімнату», скажіть: «Склади кубики в коробку», «Постав взуття в шафу».

·         Говоріть дитині точно, що потрібно зробити.

Замініть такі висловлення як «Будь гарним» чи «Роби правильно», більш точними, такими як «Говори пошепки» чи «Будь ласка, сядь за стіл».

·         Звертайтеся до дитини спокійно.

Діти повинні навчитися реагувати на нормальний тон голосу, а не на крик, авторитарний тон чи благання.

·         Говоріть чемно і з повагою.

Прохання і вказівки повинні бути чіткими і ясними, в них не повинно бути неповаги до дитини. Дуже допомагає слово «будь ласка».

·         Прохання і вказівки повинні бути такими, щоб дитина була здатна їх виконати.

Важливо, щоб прохання і вказівки збігалися з фізичними і розумовими можливостями дитини. Використовуйте команди і накази тільки тоді, коли вони дійсно потрібні.

·         Використовуйте вибір, коли це можливо.

Пропонуйте дитині, якщо є можливість, вибирати, що одягти – сині чи жовті панчохи, що з’їсти на сніданок, як провести час.

·         Пояснюйте, чому ви просите чи вимагаєте

Пояснення краще давати до прохання чи вказівки. Не варто їх давати між проханням і його виконанням, оскільки діти можуть намагатися втягнути батьків у дискусію, щоб не робити того, що батьки просять.

·         Хваліть!

Не забувайте похвалити і подякувати дитину за зроблене. Адже, якщо ми просимо про щось чужу людину, і вона виконує наше прохання, ми обов’язково говоримо їй «спасибі».

·         Якщо дитина звертається до вас з чимось важливим для неї – намагайтеся приділити їй свою увагу цілком, не відволікаючись ні на що інше.

·         Не варто задавати дитині питання. Краще, щоб ваша реакція була в стверджувальній формі. Фраза, сформульована як питання, не виражає співчуття. Скоріше сприймається як розслідування з боку батьків.

·         «Тримайте паузу» — дайте можливість дитині розібратися зі своїми переживаннями, просунутися в рішенні своєї проблеми.

Коли батьки дуже зайняті

Майже всі батьки сьогодні працюють. Багато хто працює дуже багато і важко. Час непростий. Потрібно заробляти гроші, щоб годувати родину. Страшно втратити роботу, тому їй віддаються всі сили. Або просто робота дуже захоплює, важлива для реалізації себе. У стрімкому темпі буднів багатьом батькам важко вибрати час для спілкування з дитиною.

Дитина може використовувати різні деструктивні способи, щоб привернути до себе увагу. Давайте розглянемо, що почуває дитина, коли батьки дуже зайняті і приділяють їй мало часу і уваги. І які варіанти поведінки допоможуть і вам, і дитині.

По-перше, дитина може не розуміти, чому батьків, чи одного з батьків постійно немає. Вона може почувати себе непотрібною, самотньою, беззахисною.

По-друге, дитина має потребу в передбачуваності і стабільності. Їй дуже важко, коли батьки непередбачено затримуються чи від‘їжджають кудись.

Часто діти починають хворіти, погано вчитися, розкидати речі, красти – все тільки для того, щоб хоча б такою своєю поведінкою звернути на себе увагу.

Один хлопчик навмисно кидав взуття посередині передпокоїв, оскільки знав, як любить порядок його батько. Але це був його єдиний спосіб привернути до себе увагу, нехай і негативну, з боку батька.

1. Визначте час протягом дня чи тижня (у залежності від віку і ситуації), який ви можете присвятити своїй дитині, не відволікаючись ні на які інші справи. Дитина повинна знати – у цей час вся ваша увага належить їй і нікому і нічому іншому.

2. Важливо дати дитині зрозуміти, що навіть коли мами чи тата немає поруч, вони пам’ятають про неї і люблять її. Ви можете подарувати йому чи їй якийсь талісман, дрібничку, що завжди буде з ним чи з нею, через яку дитина зможе відчувати вашу підтримку.

3. Спробуйте розповісти дитині про свої справи, про те, що вас захоплює в них. Тоді дитина зможе відчути свою причетність і значимість, оскільки батьки діляться з нею.

Намагайтеся попереджати свою дитину про те, коли в неї буде можливість вас побачити чи коли вас не буде. При цьому завжди краще, якщо є можливість, щоб дитина знала, як з вами зв’язатися у разі потреби.

Батько й мати – найкращі вихователі, які, за словами А.С.Макаренка, повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома. Пам`ятайте: дитина – це дзеркало життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім`ї, працьовитість, духовне багатство і моральна чистота матері й батька.